Політика як суспільне явище І об'єкт дослідження - страница 3

^ Словник найбільш уживаних термінів:
Виконавча влада – одна з трьох гілок державної влади, яка забезпечує реалізацію прийнятих законів і політичних рішень на всій території країни, регулює розвиток різних сфер суспільних відносин на основі вироблених політичних курсів, забезпечує здійснення прав і свобод людини і громадянина.

Влада – здатність і можливість брати участь у прийнятті і реалізації рішень, здійснювати свою волю, вирішальний вплив на поведінку, діяльність людей за допомогою різних засобів – авторитету, права, насильства.

^ Законодавча влада – система державних інститутів, які мають право приймати закони, що обов’язкові для всіх громадян та їх об’єднань, а також інших органів державної влади.

Легітимність – прийнятність, законність “узаконення” влади, здатність політичного режиму досягати суспільного визнання, оправдання прийнятих політичних курсів, політичних рішень.

^ Політична влада – здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на політичну поведінку і політичну діяльність людей та політичних інститутів з допомогою різних засобів – волі, авторитету, права, насильства.

^ Політична система суспільства – цілісна впорядкована сукупність політичної влади, політичних інститутів, політичних ролей, стосунків, процесів, політико-правових норм, політичної культури, за допомогою яких здійснюється утвердження і функціонування політичної влади.

^ Ресурси влади
Таблиця 3


Економічні:

Матеріальні цінності,

необхідні для

суспільного

виробництва і

споживання, гроші, землі, корисні копалини

Силові:

зброя і апарат

фізичного

примусу,

спеціально

підготовлені

до цього люди


Демографічні:

люди як

універсальний

ресурс, що

створює інші

ресурси



Соціальні:

Здатність підвищення соціального

статусу або рангу, місце у соціальній

структурі

Інформаційні:

знання та

інформація;

засоби їх

отримання та

розповсюдження
Політико-правові:
конституція,

закони, програмні

документи політичних

партій




В
Таблиця 7

Таблиця 6
лада типу противаги


Колегіальна


Унітарна


Характерні ознаки : поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову; наявність правлячої еліти і опозиції, функціонування системи противаг посиленню однієї з гілок влади, періодичність виборів


Наявність високого ступеня консенсусу суспільства, прихильність до політичних курсів і рішень, відсутність незгод та конфліктів


Концентрація влади, відсутність офіційної опозиції чи противаги, ідеологічне виправдання




^ ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ

План

1. Поняття політичного процесу та його різновиди.

2. Політична діяльність:сутність та особливості.

3. Ефективність політичного функціювання та політичні технології.


Процесуальний вимір політики характеризує динамічний бік політичної системи, функціонування її інститутів, охоплює такі важливі, з практичної точки зору, питання, як: яким чином здобувається та здійснюється влада, ким і як робиться політика?

Термін “процес” походить від латинського “processus”, що означає рух вперед, просування.

Політичний процес – це сукупність видів діяльності суб’єктів політики, що включені в динаміку практично-політичних відносин, охоплюють всі стадії функціонування політичної системи і спрямовані на досягнення політичних цілей (схема 1).

1. Політичний процес – це функціональна характеристика політичної системи, зміст якої визначається виконанням суб’єктами влади своїх специфічних ролей і функцій. Він виражається:

через сукупність форм політичної діяльності, які здійснюються

політичними суб’єктами, що прагнуть реалізувати свої цілі в політичній сфері;

через певну послідовність політичних дій і подій/політичну подію можна визначити як суттєву, з точки зору владних стосунків, конкретну і відносно обмежену в часі взаємодію суб’єктів політики, що призводить до певних політичних наслідків: зміцнення або послаблення влади, передачі її в інші руки; значного впливу на суспільну свідомість, з того чи іншого питання/;

через функціонування політичної системи в часовому вимірі та зміну її станів.

Структурними елементами політичного процесу виступають різні процеси, які подаються на схемі 2.

Політичний процес може розгортатися в різних просторових межах, а тому виділяють: світові/міжнародна співдружність виступає як цілісна система держав/, регіональні/регіон розглядають як систему на підставі об’єктивних умов існування, спільного історичного минулого, подібних проблем/, національні/в державному розумінні, тобто внутрішньо -державні/ процеси.

Стосовно кожного з цих політичних процесів співтовариств поняття політичного процесу вживається як в однині, так і в множині. В однині – коли мова йде про загальносистемний процес функціонування політичних інституцій та сукупну діяльність суб’єктів політики в межах усієї політичної системи будь-якого рівня. У множині термін “політичний процес” вживається тоді, коли в рамках даної/ глобальної, регіональної або національно-державної системи/ відокремлюємо різно направлені сукупності дій та подій, за допомогою яких суб’єкти політики прагнуть досягнути своїх специфічних цілей (їх можна назвати частковими політичними процесами).

2. Зміст політичного процесу розкривається через різні форми діяльності. Політична діяльність – це специфічна форма активного ставлення людей до оточуючого суспільного середовища, мета якої полягає у цілеспрямованому регулюванні та перетворенні суспільних відносин з допомогою фактору влади. Це - комплекс цілеспрямованих дій як окремих осіб, так і великих груп людей і цілих народів, які заради своїх інтересів прагнуть здобути, здійснювати владу або впливати на неї. Структуру політичної діяльності можна подати у вигляді наступної схеми 3.

Політична діяльність може викликати зміни у різних сферах життя суспільства. Виходячи з цього, можна виділити такі основні типи політичної діяльності (схема 4).

Політична діяльність є специфічним видом людської діяльності, і тому її результативність залежить від кількох чинників (схема 5).

При вивченні політичної діяльності та її конкретної ланки - політичної дії, слід враховувати її особливості.

1.Специфічний зв’язок діяльності з бездіяльністю, позитивних політичних дій, зміст яких полягає в тому, щоб “зробити щось” з метою досягнення певної цілі і негативних політичних впливів, суттю яких є те, щоб “перестати щось робити” і дозволити, таким чином, статися певним подіям.

2.Співвідношення тих елементів політичної діяльності, які є виявом умотивованої активності політичного суб’єкта, що усвідомив свої політичні цілі, з тими, які є виявом неусвідомленої, спонтанної участі людей у політиці, в основі якої лежать ірраціональні імпульси, почуття, настрої, інстинкти.

3.Ще одна особливість політичної діяльності пов’язана з часткою в ній раціональних і ірраціональних, і спонукує те, що називають парадоксальністю наслідків політики. З практичного досвіду відомо, що бувають ситуації, за яких нібито продумана і цілеспрямована політична діяльність призводить до зовсім інших, ніж очікували, наслідків, а інколи – до зовсім протилежних Це означає, що аналізуючи політичну діяльність, слід чітко розмежовувати усвідомлену мету і непередбачувані, небажані наслідки діяльності (схема 6).

Політична діяльність неоднорідна, в її структурі виділяється декілька станів. Одним з них є політичне відчуження, наслідки та прояви якого можна прослідкувати за схемою 7.

Одним із способів діяльності є класифікація її видів за визначеними критеріями: суб’єктами, об’єктами, формою та результатами дій, а також за змістом та спрямованістю діяльності.

1.В залежності від кількості та взаємозалежності суб’єктів політична діяльність може бути: а/ індивідуальною; б/ колективною; в/ груповою; г/ загальносуспільною;

2. Залежно від місця, яке суб’єкти політики займають в суспільній та політичній ієрархії, та від їх ролі в політичному процесі, можна виділити:

- рівень функціонування владних структур і здійснення ними своєї регулюючої діяльності стосовно самих себе, суспільних груп, основних сфер суспільного життя/суспільних відносин/;

- рівень масової участі /або масової політики/, через багатоманітні форми якої народ здійснює свій суверенітет, реалізує своє право контролю.

3.За змістом політичну діяльність можна розділити на:

- діяльність, спрямовану на безпосереднє завоювання влади /боротьба за владні повноваження/;

- діяльність, спрямовану на створення, вдосконалення і заміну політичних інститутів /владно-управлінських структур, політичних і правових норм/;

- діяльність, спрямовану на вироблення, здійснення або модифікацію політичних курсів /регулювання суспільних відносин/.

Кожен з них може бути конкретизований через виділення в його рамках більш вузьких підвидів /напрямків та форм діяльності/ - таблиця №8.

4. Залежно від результатів та спрямованості політичної діяльності вона може бути:

- інноваційною – орієнтованою на впровадження нових інституцій та оновлення політичних курсів держави /залежно від характеру політичних дій, які застосовуються для запровадження новацій, вона може бути революційною та реформаторською/;

- стабілізуючою, що прагне зберегти все цінне в існуючих політичних структурах, відносинах, формах діяльності, примирити суперечності і не допустити деструктивних руйнівних змін;

- консервуючою – націленою на недопущення суттєвих змін взагалі;

- реставраційною – протилежною до інноваційної, спрямованою на відновлення віджилих інститутів та форм суспільного життя.

3. Ефективність політичного функціонування –це фактична результативність діяльності основних владних структур, політичних лідерів, ступінь реалізації найважливіших функцій державного врядування, відповідно до сподівань найбільш впливових суспільних груп. Досягнення ефективності політичної діяльності багато в чому залежить від адекватного умовам даної країни вибору цілей і формування завдань розвитку суспільства, вироблення політичної стратегії.

Політична стратегія визначає перспективні завдання економічного, соціального і духовного розвитку, послідовність етапів політичної діяльності, її принципи, пріоритетні форми та методи організації і управління, утверджує орієнтацію на використання певних ресурсів влади і вказує шляхи і способи їх мобілізації та розподілу.

Політики накопичили чималий арсенал позитивних та негативних прийомів досягнення стратегічних цілей і реалізації завдань /політичних технологій/. Політична технологія – це система прийомів, технік послідовного досягнення бажаного результату, стратегічної мети.

Політична діяльність на рівні владних структур виконує три основні функції: діагностичну /аналітичну/, директивну /функцію прийняття рішення/ і мобілізуючу.. Відповідно можна класифікувати і існуючі політичні технології /таблиця №9./ Аналітичні політичні технології, тобто збору і аналізу політичної інформації, включають: аналіз громадської думки з метою складання точної картини установок і думок людей на момент проведення опитування; аналіз результатів минулих виборчих компаній з метою відстежити динаміку змін в регіоні демографій та соціальний аналіз електорату; проведення інтерв’ю серед репрезентативних груп, моніторинг громадської думки, аналіз проблем регіону; аналіз виборчої кампанії опонента.

Директивні технології – технології прийняття політичного рішення. Політичне рішення – це вольовий, свідомий акт, сутність якого полягає у виборі принаймні з двох варіантів. Політичні рішення є владними рішеннями, тобто такими, що передбачають існування більш-менш визначеної суспільної ієрархії підпорядкування. Як момент політичного процесу і як продукт діяльності певних політичних суб’єктів /передусім керівних центрів/, політичне рішення виступає в двох іпостасях. Для тих, хто його приймає, воно є усвідомленим вибором напряму і способу дії, а для виконавців – директивною вказівкою, яку належить виконувати. Це такі форми рішень як закон, наказ, розпорядження, постанова тощо. Зміст політичних рішень визначає їхню структуру, яку можна зобразити у вигляді схеми №10.

Існує ряд умов, дотримання яких дозволяє забезпечити високий рівень об’єктивності та реалістичності політичного рішення. Ці умови подані на схемі №11.

Політичні рішення розрізняються за формою політичних відносин, тобто залежно від того, хто виступає суб’єктом політики, а хто – її об’єктом. Можна виділити такі типи політичних рішень (схема №12).

Прийняття рішень, як правило, визначається як послідовність дій, що включає наступні стадії: визначення проблеми, збір інформації, визначення можливих альтернатив у відповідності до ієрархії цінностей. Серед директивних технологій виокремлюють, по-перше, те, що має відрізняти ефективність політичного рішення – його зміст, тобто змістовні технології –акумуляційну інноваційну, технологію конкретизації та спрощення, по-друге, технології способу прийняття політичного рішення /одноосібного і колективного/.

Інформацію про типових учасників процесу прийняття політичних рішень та домінуючі форми участі в окремих фазах цього процесу надає таблиця №13, в основу якої покладено аналіз політичних рішень, зроблений польським політологом А.Боднаром.

Мобілізуючі політичні технології – технології форсування підтримки політичних рішень і дій значними масами населення. Мобілізація передбачає високий рівень участі мас у політиці, їх політичне ангажування. Засоби і технології політичного ангажування можуть бути м’якими, переконуючими, що орієнтуються на цілі і інтереси громадян, або ж жорстокими, примусовими, які залучають маси до політичної участі, не звертаючи уваги на їх думки і погляди, при виконанні яких створюється фактор, що мотивує виконання того чи іншого рішення страхом перед загрозою використання організованої негативної санкції.

У виборчих кампаніях найчастіше використовують таку складну комбіновану форму мобілізуючих політичних технологій як політичний маркетинг. Політичний маркетинг – це сукупність методів і способів цілеспрямованого впливу того чи іншого суб’єкта політики на різні соціальні групи з метою донести до них вигідну про себе інформацію у найбільш доступній формі і через ефективні канали її поширення.

Ґрунтуючись на базових характеристиках ринку влади (демократичний він чи тоталітарний), виокремлюють відповідно політичний маркетинг демократичного і тоталітарного суспільств.

Враховуючи ці ж специфічні особливості політичної діяльності в таких суспільствах, виокремлюють такі функції політичного маркетингу: (схема № 14).

Виходячи з типології політичних суб’єктів і об’єктів, виокремлюють політичний маркетинг політичних, державних та інших інституцій, окремих організацій, політичних лідерів, а також ідей, програм, концепцій, доктрин тощо.

Однією з найважливіших складових політичного маркетингу є вивчення особливостей функціонування ринку влади у даному суспільстві. (Тут, до речі, слід зауважити, що ринок влади існує не тільки у демократичних суспільствах. Ми маємо певні підстави говорити про ринок влади і в тоталітарних державах. Вважаючи, що й там існує конкуренція і боротьба за владу. А різниця полягає лише в рівні цивілізованості змагань за владу та присутності певних “правил гри”, загальноприйнятих у даному суспільстві).

Говорячи про дослідження ринку влади, треба розуміти вивчення і аналіз політичної культури суспільства, рівня розвитку партійно-політичних структур, банку політичних лідерів (тобто політичної та правлячої еліти), і, звичайно, настанов суспільної свідомості.

Якщо перші три чинники досліджують традиційними методами політичного аналізу, то стереотипи суспільної свідомості можна дослідити, насамперед, через вивчення громадської думки.

Вивчати громадську думку можна через опосередковані, прямі і спеціалізовані канали надходження інформації (схема №15).

Однією з складових політичного маркетингу є політичне рекламування . Вивчаючи проблеми політичної реклами, політичний лідер та його команда неминуче стикаються з образом ідеального та реального діяча, який сформувався у суспільній свідомості виборців. Такий образ отримав назву імідж (від англ. слова image), що своєю чергою дало ім’я науці іміджології. Остання вивчає проблеми формування і створення у суспільній свідомості образів суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, розробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування у суспільній свідомості відповідних образів реальних суб’єктів політики.

Етапи політичного рекламування і основні підходи до формування іміджів показує схема №16.

Насамкінець додамо, що імідж є надзвичайно складним феноменом, який створюється на ґрунті вельми специфічного сплетіння інформаційних, емоційно-комунікативних і діяльних чинників. Це поєднання раціональних та ірраціональних чинників впливу на суспільну та індивідуальну свідомість вимагає комплексного, системного підходу до вивчення даних проблем на основі використання як наукових методів політологічних соціопсихологічних досліджень, так і творчих методів, скоріше притаманних світу мистецтва.

С
Формування цілей

і завдань

політичних

структур
хема 1


Контроль за

функціонуванням

політичних інститутів

і організацій


Структура

політичного

процесу








Прийняття і

виконання

управлінських

рішень

Конституювання

й організація

політичних інститутів

Підтримка

функціонування

політичних

інститутів і

організацій



Схема 2



0019419546303838.html
0019531898027020.html
0019607036402962.html
0019683306119942.html
0019757859165791.html